Одеський мандрівник, волонтер, автор туристичного проекту "Омріяна", а в минулому журналіст National Geographic Євген Лата розповів Zruchno.Travel про квіткові плантації та стародавні замки, які все ще чекають на своїх туристів.
 
– Коли вперше вирушили у подорож Україною? Чим запам’яталася ця мандрівка?
 
– З дитинства я мандрував із батьками Україною. Згодом довгий час жив у Великій Британії, працював у National Geographic та багато подорожував світом. Коли повернувся додому, здавалося, що вже все бачив і нічого цікавого для себе в Україні не знайду. А потім на війні у 2014 році я познайомився з однією дівчиною, і саме вона привила мені любов до подорожей Україною.
 
Влітку минулого року ми вирушили у подорож по всій Західній та Центральній Україні. Але їздили не по відомих туристичних місцях, а по закинутих польських селах, красивих кладовищах, костелах, шукали невідомі куточки, спілкувалися з місцевим населенням. І от за час цих мандрів відкрив для себе багато цікавих місць, які мене справді захопили.

 
– Як  народився ваш проект "Омріяна"?
 
– Коли затвердили безвізовий режим, усі мої друзі кинулися мандрувати Європою. Тоді у нас народилася ідея створити проект "Омріяна" – в перший день безвізу поїхали мандрувати Україною, відкрили свій внутрішній безвіз. Під час подорожі вирішили писати про те, що бачимо та де мандруємо. Мета проста – показати, що Україна теж є омріяною країною для подорожей. Тут  безліч цікавих місць, які варто побачити.
 
Ми навіть створили мапу, де відзначили побачені локації (близько 200 точок). Там є просто неймовірні місця, наприклад село Олика на Волині. Мене дуже вразило це поселення зі старовинним, майже закинутим костелом та різними скульптурам, а також палац, у якому зробили психіатричну лікарню. Про це місце мало хто знає, туди чомусь не водять екскурсії, хоча варто було б. Туристична Україна – це не лише Київ, Львів та Одеса.

 
– Матеріали в проекті завжди супроводжуються неймовірними світлинами. Це ваші роботи? Можете поділитися головними секретами майстерності?
 
– Так, всі фотографії мої. Я довгий час працював відеооператором, брав участь у масштабних проектах, тому вмію користуватися камерою. Хоча, насправді, вважаю себе не фотографом, а просто мандрівником із фотоапаратом. Тому, якщо мене попросять організувати навчальний курс із відео- і фотозйомки, не зможу цього зробити, бо  кадри  виходять самі по собі. Думаю, все залежить від місця, де фотографуєш. Усі мої світлини красиві, бо зроблені у чудових місцях. Але більше мені подобається, коли хтось уміє відшукати класний кадр у якійсь негарній чи банальні локації. Я так не можу.

 
– Як гадаєте, в якому регіоні України найкрасивіші краєвиди?
 
– Кожен регіон по-своєму особливий. Я люблю Західну Україну, тому що там гори. Проте багато мандрую півднем та степами, дуже подобається район Асканії-Нова та загалом Херсонський регіон. Восени ходили до Чорнобильської зони, милувалися лісами та дніпровськими плавнями – це теж красива місцевість з унікальною фабулою. Цим і прекрасна Україна, у неї багато природніх надбань: гори, рівнини, море, навіть невеличкі каньйони.

 
– Рідна вам Одеса – один із популярних туристичних центрів України. Якщо друзі попросять провести небанальну екскурсію, куди поведете їх перш за все?
 
– Коли ще був студентом, працював гідом в одеських катакомбах. Професійно займався спелеологією, тому добре знаю ті місця і можу їх показати. Йдеться не про музейну частину, а про дикі, незвідані катакомби, де можна щось досліджувати та навіть пірнати з аквалангом. Також знаю багато красивих дахів, де можна сидіти, пити вино і милуватися Одесою, це якщо говорити про небанальні речі.

– Якому виду туризму ви віддаєте перевагу?
 
– Я полюбляю активний та екстремальний туризм. У минулому професійно займався альпінізмом, був у складі збірної України, тому багато мандрував по гірських регіонах. Світом я часто подорожував автостопом, коли ще був студентом. А в Україні у мене не було такої практики, тут все близько та дешево.

 
– Як гадаєте, де в Україні можуть відпочити справжні екстремали?
 
– Все залежить від того, що саме вас цікавить. В Україні є прекрасні місця для рафтингу та скелелазіння. Наприклад, Скелі Довбуша – це ще одне місце на Західній Україні, яке я неймовірно люблю. Там часто тренуються професійні альпіністи та скелелази. Ще мені подобаються Актовський та Буцький каньйони – прекрасні місця, куди можна поїхати для відпочинку з наметом.

 
– Скоро почнеться весняний сезон, які місця порекомендуєте для подорожей Україною у цей час?
 
– Для мене весна асоціюється з квітами, тому хочу побачити цвітіння різних рослин по регіонах. Наприклад, в Ужгороді є найбільший в Україні парк сакури. Коли вона цвіте, здається, знову приїхав до Японії. А неподалік Чернівців є тюльпанові плантації – наприкінці травня там можна зробити багато красивих фото. Також навесні часто їду в Карпати: на початку березня там сходять підсніжники, дуже красиво. 

 
– Які найунікальніші українські місця вам  вдалося відкрити для себе за час подорожей?
 
– Кілька днів своєї мандрівки ми присвятили замкам, що знаходяться поблизу Львова. Більшість із них досить відомі: Олеський замок, Золочівський, Підгорецький… Туди часто приїжджають туристи, проте самі будівлі знаходяться у закинутому стані. Їх трохи відновлює польська влада – чомусь поляків туди приїздить більше, ніж українців. Мене вразило скільки в Україні забутих замків та костелів.

 
– А чи маємо ми достатньо туристичного потенціалу, щоб зацікавити іноземців?
 
– Звісно, потенціал є, але потрібно побудувати інфраструктуру для туристів, елементарно забезпечити їм нормальні дороги та безпеку. Поки у нас є лише потенціал для туристів-екстремалів, яким подобається їздити по бездоріжжю та жити у наметах. Але якщо ми говоримо про людей, які можуть залишити тут гроші, то, на жаль, для них немає нічого, крім Львову, Києва та Одеси. Проте навіть ці міста виконують роль дешевої альтернативи якомусь європейському місту. Таке враження складається у багатьох іноземців, з яким я спілкувався.
 
Мені дуже подобається приклад Грузії, яка нині посідає одне з топових місць у Європі за розвитком туризму. Після війни вони відбудували багато пам’яток, відреставрували цілі села, сказавши що вони походять з XV сторіччя (хоча побудовані були в 2008 році). Люди цьому вірять, приїжджають, фотографуються – це називається маркетинг. А у нас навіть нічого не потрібно будувати, лише вкласти кошти в реставрацію. Просто почати з малого.
 
Треба популяризувати свої туристичні принади, проте цей процес стане успішним лише тоді, коли у нього почнуть вкладати кошти. У цьому передусім мають бути зацікавлені бізнес та влада. Мандрівники повинні бути власниками бренду, підтримувати його і своїм прикладом показувати, як класно мандрується Україною. Проте ентузіасти без підтримки не в змозі побудувати дорогу, новий термінал аеропорту чи готель.
 
У мене є багато друзів за кордоном, яким подобається наша Чорнобильська зона, наші гори та ліси, де можна поставити намет у будь-якому місці. Проте українці досі не навчилися цінувати нашу “омріяну”. Ми не можемо запрошувати туристів, поки не навчимося самі любити свій край.

 
Розмовляла: Дарія Поперечна