У цьому не було б нічого особливого, якби не той факт, що мандрував Дмитро... на інвалідному візку. Пересуватися у такий спосіб він змушений уже багато років через серйозну травму хребта. Про власні пригоди на літньому туристичному маршруті та особливості автономних подорожей для людей з інвалідністю він поділився зі Zruchno.Travel.

– Дмитре, ваша мандрівка Західною Україною відбувалася автостопом через необхідність чи заради самого процесу?

– Я давно хотів спробував такий вид подорожування. У мене була чітка мета – місто Кам’янець-Подільський. А потім я подумав, що додам Чернівці та Снятин. А потім згадав, що не був у Луцьку. А потім захотілося відвідати й Білорусь, бо було поруч... Я не планував чіткого маршруту, він склався буквально за день до відправлення.

Фото: facebook.com/d.schebetyuk

– Де отримали найкращі враження?

– У Кам’янці-Подільському, де я зупинявся на п’ять днів. Це моє рідне місто! Я легко прокидався о 4:30 кожного ранку, хоча лягав напередодні пізно, бо хотів більше прожити, відчути. Відвідав усі пам’ятні з дитинства місця, і все було ніби вчора. Навіть деякі ямки лишилися! Це круто й трохи сумно, бо за 20 років майже нічого не змінилося… Але саме місто дуже зелене, чисте, охайне і спокійне.

– Скільки грошей витратили загалом на поїздку?

– Не повірите – лише 10 доларів. Був випадок, коли водій, що мене підвіз, сам запропонував мені гроші на автобусний квиток на подальшу дорогу, хоча я пояснював, що гроші насправді в мене є, просто моя мета – випробувати автостоп. Але він просто не вірив, що хтось ще мене може підвезти.

– Чому? Це через те, що ви були на візку?

– Це відбувалося у місті Заліщики – звідти взагалі важко виїжджати автостоперам через низький трафік. На той переїзд зі Снятина до Тернополя я витратив цілий день. Там лише 150 кілометрів, але вдавалося проїжджати не більше 10-15 кілометрів за раз. Стояв по годині-дві, тому був радий, коли цей водій підвіз мене хоч на два кілометри. Це було дуже приємно.

Фото: facebook.com/dostupnoukraine

– І що, жодного разу не хотілося покинути автостоп і поїхати автобусом?

– Інколи було сумно і прикро, що люди не зупинялися. Але у цьому "фішка" автостопу – фарт та контрасти. Коли на четвертій годині стояння ти вже у відчаї і підкрадається думка, що ось і все – зараз автобус буду ловити, аж раптом зупиняється авто! А бувають інші моменти, коли ти чомусь упевнений, що ця машина обов’язково зупиниться, і вона справді зупиняється! Раз таке відчуття було, але машина проїхала. І тут дивлюся – повертається! Це було круто! Це доступність і відкритість.

– Такі подорожі – справжня перевірка на фізичну та психологічну витримку. Ви з усім упоралися?

– Дуже важким був переїзд із Тернополя. Коли на десятий день подорожі дістався Луцька, вже була сильна втома, просто фізичне виснаження від напруження тіла. Луцьк – це моя передостання точка в Україні, тому я мав відпочити, відновитися, щоб потім поїхати на Шацькі озера.

– Місто сподобалося?

– На жаль, я не зміг відвідати Луцький замок, хоча полюбляю фортеці. Мав поплавати у басейні, щоб відновити фізичну форму, адже я постійно сидів у візку, спина була в напруженні. А плавання – це комплекс: і тренування, і спортивний режим для мене, і розвантаження для м’язів спини.

Фото: facebook.com/dostupnoukraine

– А де було легше подорожувати з технічного погляду?

– У Білорусі дуже швидко зупинялися машини, дуже! Ловив машину в середньому за 5-10 хвилин. Підвозили недалеко, але часто. Коли виїжджав із Мінська до Чернігова, то зупинилася просто моментально. Хвилина чи дві – я сам не встиг зрозуміти. Навіть наврочив: "У вас нецікавий автостоп, бо дуже швидко зупиняєтеся". Тут я вийшов... і простояв під Бобруйськом чотири години! Ось вам і доля.

– На кордонах не було проблем?

– Взяв із собою лише український паспорт, по ньому заїжджав до Білорусі. Перетинав кордон спокійно і вільно. Коли був у місті Ліда, за 100 кілометрів від Вільнюса, навіть жалкував, що не захопив біометричний паспорт. Міг запросто махнути до Литви.

Фото: facebook.com/dostupnoukraine

– Були ще якісь дивні або приємні моменти в подорожі?

– Так, звісно. Наприклад, коли їхав на BMW X5, водій купив мені морозиво. Це було дуже приємно. Добре, коли тебе пригощають, але не тільки тому, що ти на візку.

– А яка автівка була найкомфортнішою?

– Не повірите – це "Газель"! Ловив машину під Житомиром опівдні, у саме пекло, дуже перегрівся. І тут зупинився дядько на "Газелі". Стара машина, але як же в ній було круто! Великі відкриті вікна, все провітрюється краще за кондиціонер. А ще великий багажник – не треба розбирати візок.

Фото: facebook.com/d.schebetyuk

– Доводилося шукати допомогу друзів через Facebook?

– Лише пару разів, коли треба було заночувати в Тернополі та Бресті. І без соціальних мереж було багато турботи від людей – пригощали, давали в спеку води, підказували, де краще вийти. Контакт із людьми був супер-пупер! До поїздки не був такої гарної думки про наших людей.

Фото: facebook.com/dostupnoukraine

– Куди хочете поїхати в майбутньому?

– Зараз визначаюся з поїздкою до Нової Зеландії – ми з подругою виграли конкурс "Літні фотоісторії ". У серпні пропонували хлопці поїхати до Норвегії на кілька тижнів із наметами. Можливо, навіть до Росії, бо в мене в Уссурійську живе тітка – хотів би її  відвідати і побачити ті краї. Не планую чітких дат, вирішую багато моментів на ходу. Я відкритий до будь-яких пригод.

Фото: facebook.com/dostupnoukraine

Спілкувалася: Марія Дорош